нещасливий
НЕЩАСЛИ́ВИЙ, а, е.
1. у чому. Який не має успіху, удачі, талану в чому-небудь, якому не таланить, не щастить у чому-небудь; неталанливий, неталанистий.
Нещасливий в особистому житті, Шевченко найвищу й найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері (М. Рильський).
2. У якого життєві обставини склалися невдало, несприятливо.
Хто йшов до суду, хоч би правда сто раз була на його боці, тремтів і вважав себе нещасливим, бо “панського суду ніхто не певен” (І. Франко).
3. Який зазнав багато горя, кривди, поневірянь (про людину, землю, країну тощо).
За народ свій нещасливий, Повна щирої журби, Ти ступила на правдивий Шлях святої боротьби (П. Грабовський).
4. Який спричинився або спричиняється до неприємностей, прикрощів, призводить до чийогось горя, нещастя і т. ін.
– Доле моя нещаслива! Що ти наробила? Нащо мені дітей дала? Чом мене не вбила? Нехай вони б поховали, А то я ховаю (Т. Шевченко);
– Коли трапиться .. нещасливий випадок в селі і є лікар зараз же на місці, під рукою, – то це велика справа (Ірина Вільде);
Для Романа світ кохання найповніше розкривався в піснях; але у них завжди любов була нещасливою, з печаллю розлуки і горем утрати (М. Стельмах).
5. Пов'язаний з чиїмось горем, нещастям, стос. до нього (про місце, час).
От з того часу оминають нас опришки, бо тут, у Яворові, нещасливе місце для них (Г. Хоткевич);
В сіє-то нещасливе врем'я .. Прибіг гінець з письмом к Латину (І. Котляревський).
Словник української мови (СУМ-20)