никати
НИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. Ходити туди-сюди, перев. без діла, без потреби; тинятися, швендяти.
Дід нудився, никав без роботи по хаті, по садку, заходив у пасіку (І. Нечуй-Левицький);
Орися не знаходила собі місця ні в хаті, ані в саду, ходила, никала, пробувала допомогти старенькій по господарству, та в неї все валилося з рук (Д. Бедзик);
Свого квартиранта застала [Мелашка] на городі. Никав між зеленими зарослями, приглядався та принюхувався до всього, що вона посадила та посіяла (О. Гончар).
2. Ходити туди-сюди, вишукуючи що-небудь, всюди заглядаючи; нипати, шастати.
Свого квартиранта застала [Мелашка] на городі. Никав між зеленими зарослями, приглядався та принюхувався до всього, що вона посадила та посіяла (О. Гончар).
3. розм. Ходити або їздити по світу, часто змінюючи місце перебування, або взагалі з місця на місце, не знаходячи собі постійного пристановища; блукати.
Долгорукий непокоївся лихими вістями про Ізяслава, який никав довкола Києва, неначе голодний вовк (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)