норовитися
НОРОВИ́ТИСЯ, влю́ся, ви́шся; мн. норовля́ться; недок., розм.
Противитися, опинатися, опиратися (про тварину).
[Кіндрат Антонович:] Коли кінь чи віл норовиться, то йому цурку надівають на губу? (М. Кропивницький);
Біля липи, чогось вивертаючи голову, норовилась однорога червоно-бура корова, а її уперто тягнув на себе підпилий Шмалій (М. Стельмах);
// Виявляти непокірливість, неслухняність, упертість і т. ін. (про людину).
Він загрожував, норовився, опинався, але з ним коротко й переконливо поговорив дід Яруга, і Філька мовчки пішов з комуни (О. Кундзич);
Чи вийдуть люди з серпами, косами та до панських машин? Чи норовитимуться, як по весні..? (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)