нужда
НУ́ЖДА див. нужда́.
НУЖДА́, и́, рідко НУ́ЖДА, и, ж.
1. тільки одн. Тяжке матеріальне становище; нестатки, злидні.
[Наталка:] Петре! Петре! Де ти тепер? Може де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю (І. Котляревський);
Працює [Маруся] з ранку до вечора – не розгинається, а в хаті нужда, бідність (І. Нечуй-Левицький);
– А пани й багачі нові скрині грошей заробили на людській крові та нужді (П. Козланюк);
Випало мені жити самому в хатині селянина. Велика сім'я, страшенна тіснота і понад усім – нужда (П. Колесник);
* Образно. Де сама нужда ходила – боса, гола, там тепер дозвілля, пісня, рідна школа (П. Тичина).
2. рідко. Потреба в чому-небудь: необхідність.
– Нехай сі [ці] гроші братові, йому у них нужда буде (Г. Квітка-Основ'яненко).
3. діал. Біда.
– Не дурій, чоловіче, не пхайся сам у нужду! (І. Франко);
– Ля, – притакує Іван, – ви правду сказали. У мене також вже висохли та потріскали [постоли] на нужду... (П. Козланюк).
(1) Нужда́ (бі́дність, убо́жество і т. ін.) тісни́ть – про скрутне матеріальне становище, достатки, злидні.
Мати побивалася, жалуючи їх [братів].., а вбожество ще скрутніш тіснило й давило (Марко Вовчок);
Терпі́ти нужду́ (зли́дні, неста́тки і т. ін.) див. терпі́ти.
○ (2) Про нужду́, у знач. присл., заст. – на всякий випадок, для потреби в чому-небудь.
Там купами .. буряки, морква огородня – а хатньої наші жінки не продають, держать про нужду на нашу голову – цур їй! (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)