нужа
НУ́ЖА, і, ж., збірн., розм.
1. Воші.
Мати кинулась до його, оглядала його голову, мундир, сорочки. Там нужа аж кишіла! (І. Нечуй-Левицький);
– Ти б сказав Мар'янові, щоб я йому білизну попрала, бо, може, й нужа чоловіка заїдає (М. Стельмах);
* Образно. Обіцяли йому там на виноградниках золоті грона, а повернувся Кость до несвоєї хати й дітей з торбою нужі (П. Козланюк);
* У порівн. Панна Ядвіся так цупко прилипла до губи Фальбовського, як нужа до кожуха (Д. Мордовець).
2. заст. Мухи.
Воли .. ішли нехутко по дорозі да знай хвостами нужу проганяли (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)