нужда

НУ́ЖДА див. нужда́.

НУЖДА́, и́, рідко НУ́ЖДА, и, ж.

1. тільки одн. Тяжке матеріальне становище; нестатки, злидні.

[Наталка:] Петре! Петре! Де ти тепер? Може де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю (І. Котляревський);

Працює [Маруся] з ранку до вечора – не розгинається, а в хаті нужда, бідність (І. Нечуй-Левицький);

– А пани й багачі нові скрині грошей заробили на людській крові та нужді (П. Козланюк);

Випало мені жити самому в хатині селянина. Велика сім'я, страшенна тіснота і понад усім – нужда (П. Колесник);

* Образно. Де сама нужда ходила – боса, гола, там тепер дозвілля, пісня, рідна школа (П. Тичина).

2. рідко. Потреба в чому-небудь: необхідність.

– Нехай сі [ці] гроші братові, йому у них нужда буде (Г. Квітка-Основ'яненко).

3. діал. Біда.

– Не дурій, чоловіче, не пхайся сам у нужду! (І. Франко);

– Ля, – притакує Іван, – ви правду сказали. У мене також вже висохли та потріскали [постоли] на нужду... (П. Козланюк).

(1) Нужда́ (бі́дність, убо́жество і т. ін.) тісни́ть – про скрутне матеріальне становище, достатки, злидні.

Мати побивалася, жалуючи їх [братів].., а вбожество ще скрутніш тіснило й давило (Марко Вовчок);

Терпі́ти нужду́ (зли́дні, неста́тки і т. ін.) див. терпі́ти.

○ (2) Про нужду́, у знач. присл., заст. – на всякий випадок, для потреби в чому-небудь.

Там купами .. буряки, морква огородня – а хатньої наші жінки не продають, держать про нужду на нашу голову – цур їй! (Г. Квітка-Основ'яненко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me