нумо

НУ́МО¹, виг.

Уживається при звертанні до багатьох осіб як спонукання, заохочення до спільної дії.

– Та годі вам клопотатись! Нумо вечеряти!.. (Марко Вовчок);

[Хор:] Слава наша хай гримить... Нумо вгору всі шапками! (М. Кропивницький);

Нумо до праці святої, брати, Сміливо будемо йти (В. Самійленко);

– А нумо навалимось на цей бік, а то коли б не перекинулись на бугрі (А. Шиян).

НУ́МО², част. спонук., розм.

У поєднанні з інфінітивом указує на інтенсивний початок дії.

– Мені назустріч управитель чимчикує. Та вчепирився [вчепився], клятий, і нумо тягти до хурдиги (П. Кочура);

– Вона не тільки дітей учить, а й гуляє з ними .. Позабирає за руки в коло і нумо вчити то одну, то другу гру (В. Кучер).

Значення в інших словниках

1. нумо — ну́мо 1 вигук незмінювана словникова одиниця ну́мо 2 частка незмінювана словникова одиниця розм.  Орфографічний словник української мови
2. нумо — див. примушувати  Словник синонімів Вусика
3. нумо — I виг. Уживається при звертанні до багатьох осіб як спонукання, заохочення до спільної дії. II част., розм. У поєднанні з інфінітивом указує на інтенсивний початок дії.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. нумо — НУ́МО¹, виг. Уживається при звертанні до багатьох осіб як спонукання, заохочення до спільної дії. — Та годі вам клопотатись! Нумо вечеряти!.. (Вовчок, І, 1955, 265); [Хор:] Слава наша хай гримить… Нумо вгору всі шапками! (Кроп.  Словник української мови в 11 томах