ну-бо
НУ́-БО, виг.
Те саме, що ну¹ 1, 2.
– Та випий!... ну-бо, хоч подерж, хоч у руках! (Номис);
– Ну-бо, дядьку! – кажуть йому [Тихону], – скажи-бо, що нам робити? Чим біду відвести? (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)НУ́-БО, виг.
Те саме, що ну¹ 1, 2.
– Та випий!... ну-бо, хоч подерж, хоч у руках! (Номис);
– Ну-бо, дядьку! – кажуть йому [Тихону], – скажи-бо, що нам робити? Чим біду відвести? (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)