нікчемний
НІКЧЕ́МНИЙ, а, е.
1. Ні на що не здатний, ні до чого не придатний (про людину), який не відповідає певним вимогам (про річ); нікудишній.
Сам Бар признає, що Верлен був нікчемний чоловік (І. Франко);
Чи не покинуть нам, небого, Моя сусідонько убога, Вірші нікчемні віршувать (Т. Шевченко);
Коли б же хоч долото яке нікчемне, хоч паля яка негодяща! Не було нічого (Марко Вовчок).
2. Який не викликає до себе поваги, гідний осуду; жалюгідний.
Його штовхнули, і він впав на коліна перед Максимом, блідий, пошарпаний весь, нікчемний (М. Коцюбинський).
3. Позбавлений цінності, значення, нічого не вартий.
Як птиця без крил, так життя без кохання Нікчемне й пусте (О. Підсуха);
Самотність! Гордощі Які слова нікчемні! За пишним одягом який мізерний зміст! (М. Рильський);
Людина єсмь .. мене гнітуть [гнітять] слаботи; Я чую їх, не сила ж утекти; Нікчемні мрії, суєтні турботи (П. Грабовський);
Виявилось, що на кожного з тих, хто сидів тут, було якесь звинувачення. Найчастіше – це нікчемні, сміхотворні звинувачення (Ю. Збанацький).
4. Обмежений у якому-небудь відношенні, дуже малий, незначний щодо розміру, кількості і т. ін.; мізерний.
Літа минали, старість усе дужче добивали, нікчемний скарб тяжко збивався та помалу, по крихті... (Марко Вовчок);
Так, за ті нікчемні гроші Він танцює, він, що перше Був величним, жах наводив (Леся Українка);
Юрбами ходять отамани [заробітчан] за прикажчиками .. А наймачам цього тільки й треба: всюди, ніби змовившись, пропонують однаково нікчемні ціни (О. Гончар).
5. Безсилий, немічний, кволий.
– Вона, – кажуть царевичу, – нікчемна, вона тобі не дванадцять синів родить, а дванадцять кошенят приведе! (О. Стороженко);
– Ой, хороше телятко! А було ж нікчемне та негодяще (О. Донченко);
Мене, Сашка Жука, набило серед вулиці якесь нікчемне руде дівчисько!.. (Л. Смілянський).
Словник української мови (СУМ-20)