ніяково
НІ́Я́КОВО.
1. Присл. до ні́я́ковий.
Хлопці ніяково тупцювалися біля дверей (Григорій Тютюнник);
Мирон присів, ніяково подивився на Олександра (М. Стельмах).
2. у знач. присудк. сл. Незручно, не по собі.
Галя дивилася прямо йому в вічі гостро-гостро... Чіпці стало ніяково (Панас Мирний);
Йому аж ніяково стало за свою нечемність (Яків Баш);
Микола бачив, що Іванові ніяково і досадно, і йому шкода зробилось товариша (В. Гжицький).
Словник української мови (СУМ-20)