ніяково
НІ́Я́КОВО.
1. Присл. до ні́я́ковий.
Хлопці ніяково тупцювалися біля дверей (Тют., Вир, 1964, 468);
Мирон присів, ніяково подивився на Олександра (Стельмах, II, 1962, 23).
2. у знач. присудк. сл. Незручно, не по собі.
Галя дивилася прямо йому в вічі гостро-гостро… Чіпці стало ніяково (Мирний, І, 1949, 340);
Йому аж ніяково стало за свою нечемність (Баш, Вибр., 1948, 31);
Микола бачив, що Іванові ніяково і досадно, і йому шкода зробилось товариша (Гжицький, Вел. надії, 1963, 111).
Словник української мови (СУМ-11)