оаза
ОА́ЗА, и, ж.
Те саме, що оа́зис.
Високі статурні пальми росли під палаючим сонцем. Це була оаза серед пустинних пісків (Л. Дмитерко);
Дорога до Хіви веде через бавовникові поля Хорезмської оази (з наук.-попул. літ.);
Так у спеку, в пустелі, мандрівці трудні Хоч і бачать оазу – не вірять у тривок (Леся Українка);
* У порівн. О щастя, вкрите, мов оаза в млі (Уляна Кравченко);
Станція виросла, як оаза в степовому океані ночі (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)