оазис
ОА́ЗИС, у, ч.
Місце в пустелі або напівпустелі, де є рослинність і прісна вода.
В тих місцях [Сахари], де на поверхню виходять підземні води, біля джерел і колодязів розташовані оазиси з фініковими пальмами та акаціями (з навч. літ.);
// перен. Ділянка землі, місцевість, що відрізняється від навколишнього середовища пишною рослинністю.
Мені уявилося розкішно-запашне квітування білястого куща в оазисі степового асканійського підсоння (Іван Ле);
Він ще не розповів їм, яким трудом був викоханий цей єдиний живий оазис серед відкритого степу (О. Гончар);
* У порівн. Мов оазис, в чистім полі Село зеленіє (Т. Шевченко);
Довгий шлях, .. І раптом, як оазис у Сахарі, Будівля, набік схилена давно... (М. Рильський);
// перен., чого і з означ. Про те, що є відрадним винятком на загальному фоні.
– Признайся одверто, перед самим собою, чи ти тоді не був щасливий? Чи я не була квітчастим оазисом у твоїм життю [житті]? (І. Франко);
Ми можемо побачити у цьому оазисі духовності речі та інтер'єр, що оточували сім'ю Косачів (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)