обабитися
ОБА́БИТИСЯ, блюся, бишся; мн. оба́бляться; док., розм.
1. Стати схожим на бабу (див. ба́ба¹ 2), опуститися, занедбати себе; постаріти (перев. про жінку); збабіти.
Павло глибоко затягнувся димом, подумав [про Катрю]: – Ще й дітей нема, а вже обабилась (В. Кучер);
Коли уявлю, як ото вона .. поведе до нього очима, як крутнеться перед ним на одній нозі, не те що я, розтовстіла, обабилась (О. Гончар).
2. Стати безвільним, нерішучим, боязким (про чоловіка); збабитися.
[Павло:] Братці! Пан Сава хоч і попріка нас, так за діло .. Далебі, ми обабилися, братці! (М. Костомаров);
– Смілива ж ви дама, коли турків думаєте гамселить, – сказав Комашко. – А ви ж думали як?! Ой ви, мужчини! Обабились ви зовсім за тими книжками, – сказала Христина (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)