обабіч
ОБА́БІЧ.
1. присл. З обох боків; на обидва боки.
Корж припав до кульбаки і гикнув. І ще швидше полетіла обабіч земля (З. Тулуб);
Руками намацуємо стежку і по два лягаємо обабіч (І. Багмут);
Голда вийшла на вулицю. Обабіч з зеленого шумовиння садків виглядали будинки (Д. Ткач).
2. у знач. прийм., з род. в. Уживається при вказуванні на розташування, переміщення і т. ін. кого-, чого-небудь по обидва боки об'єкта.
Обабіч Прута туляться одне до одного тісні села покутські (П. Козланюк);
Обабіч шляху вставали височезні пожежі (Ю. Яновський);
Як не роздивлялася [Олена] обабіч себе, таки пройшла мимо Ореста Білинського (Ірина Вільде);
// рідко. Уживається при вказуванні на розташування кого-, чого-небудь з бокової сторони об'єкта; поряд, збоку.
Шура стала обабіч стежки, пропускаючи своїх санітарів (О. Гончар);
Курінь його [перевізника] великий обабіч парома, як піраміда фараонська, здіймається над берегом зеленим аж під небо (з наук. літ.);
Павло .. довго стояв обабіч дороги, як чабан, що запас свою отару (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)