обаполи
ОБА́ПОЛИ, ОБА́ПОЛ, рідко.
1. присл. Те саме, що оба́біч 1.
Розлогий український степ широко розкинувся обаполи – рівний і плаский (Ю. Смолич);
Ячмені якось ураз сполохано розбіглися обаполи понад лугом, що горнувся до греблі (Ю. Мушкетик);
О, зглянься на нас! – кричать йому обапол ниви. – Пошли тумани нам, бо хмари все над панськими лісами (П. Тичина);
Руські й болгарські вої рубались так само, як і раніше, а може, й дужче, бо брань ішла обапол – і тут, і в Києві (С. Скляренко).
2. у знач. прийм., з род. в. Те саме, що оба́біч 2.
Той день настане, Здобута кровію пора, Коли воскресне, наш Богдане, Народ обаполи Дніпра (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)