оббивати
ОББИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. ОББИ́ТИ, обі́б'ю́, обі́б'є́ш, док., що, чим, на чому.
1. Б'ючи по чому-небудь, відокремлювати від нього частини.
Муляр з кучі каменю відбирав потрібні йому шматки каміння, тіскою оббивав на ньому гострі кути (С. Чорнобривець);
// чим, об що, на чому і без дод. Очищати ударами, збивати з поверхні чогось які-небудь нашарування.
– Та хіба я барюся?.. – виправлявся наймит, оббиваючи мітлу об чобіт (Б. Грінченко);
Увесь екіпаж був на ногах .. Оббивали і обрубували кригу на бортах, .. палубах та щоглах (М. Трублаїні);
Вирвав [Глоба] у нього з рук пакунок, швидко кинув його на лаву шлюпки, каблуком оббив гострі черепашки (В. Собко).
2. Обтрушувати, обривати ударами (про плоди, листя, квітки і т. ін.).
Який же я вийшов звідти сердитий!.. Ішов дорогою, .. з придорожніх будяків квітки оббивав, а далі сів та й плакати став (Марко Вовчок);
Оббивати горіхи;
// Пошкоджуючи, викликати опадання, осипання.
– Калино моя, чом ти не цвіла? – Зима люта та й цвіт оббила, Тим я не цвіла! (з народної пісні);
Легенький морозець оббива лист з дерева (Панас Мирний);
// Вилущувати ударами, вимолочувати зерно, насіння (зі стручків, колосків і т. ін.).
Вона постелила ковдру, взяла від печі сухий сніп бобу, поклала й почала оббивати стручки (С. Чорнобривець).
3. Пошкоджувати ударами поверхню або краї чого-небудь.
Дощі осінні, завірюхи оббивали її [хату] і ніхто не мазав ран (А. Головко);
// Ранити ударами або зачіпаючи об що-небудь тверде (про людське тіло).
Турки .. По три рази в одно місто [місце] бідного невільника затинали, до костей козацькеє тіло молодецькеє оббивали (з думи);
Темар, оббиваючи собі пальці, швидко лагодив мотор (М. Трублаїні);
// перев. док., кому, рідко. Дуже побити; набити.
– Та цитьте, чортові сороки! – Юпитер грізно закричав: – Обом вам обіб'ю я щоки (І. Котляревський).
4. Прибиваючи, покривати поверхню чого-небудь певним матеріалом.
Молодиця шила, на заздрість другим, розкішний очіпок з шматини, якою пани оббивають стільці (М. Коцюбинський);
Ляля і тьотя Варя витерли його [ящик], оббили сукном та цератою, щоб не просочилася .. волога (О. Гончар);
Петру трохи підправив соху, оббив її мідною бляхою (М. Чабанівський).
◇ Оббива́ти / пооббива́ти каблуки́ див. каблу́к;
(1) Оббива́ти поро́ги:
а) (перев. у кого, чого, кому, чиї, де) постійно ходити, багато разів приходити до кого-небудь, кудись; часто бувати у когось, десь.
[Олена:] Не часто ви нам пороги оббиваєте (І. Франко);
– Я вашого сина не силувала мене брати; я до вас з хлібом з сіллю не ходила, порогів ваших не оббивала (І. Нечуй-Левицький);
Розрахунок був дуже простий: набридне людині пороги оббивати – поїде геть. Так воно й сталося (В. Канівець);
// настирливо з'являтися десь, турбувати когось.
– Що це таке повелося: кожен тобі лізе в квартиру. На роботі не відіб'єшся від них, та ще й тут пороги оббивають... (Іван Ле);
Обби́ти поро́ги.
Так Аткінс оббив пороги, аж клерки всі в гамі й гомі: Цей безпритульний Томмі – Дуже настирний Томмі; Голову всім морочить (М. Бажан);
// перебувати подовгу десь.
– Доки будемо оббивати тут чужі пороги, коли рідна земля чекає нас, своїх господарів! (Іван Ле);
Обчо́вгувати поро́ги, фам.
А що сама вона любила обчовгувати чужі пороги, то скоро вся вулиця, далі куток, потім і село знали (Є. Гуцало);
б) (кого, чого, кому, біля чого і без дод., чиї, де) багато разів звертатися до когось, кудись у якій-небудь справі, домагаючись її вирішення; просити когось, доводити щось.
– То так і ходитимеш, чужі пороги оббиватимеш. Воно ж тобі нічого – тільки чоботи топчеш, а другим – час гаєш (Панас Мирний);
– Ми щодня оббивали пороги у військкоматі. Настирливо, доки не набридло. І нас записали (Л. Дмитерко);
– Важко було дістати дозвіл на виставу. Понад місяць оббивали пороги панам цензорам (Я. Гримайло);
Ходити, клянчити, оббивати пороги не в характері Максима (І. Цюпа);
Так, поки дехто оббивав високі пороги, виходжуючи собі премії, Ліна Костенко взагалі мовчала, і це мовчання її було громадянськи значимішим за сотні декларативно-уславлювальних книжок (з газ.);
Оббива́ти порі́г.
Іван обурився: – Хай найкращі місця захоплюють мамині смоктунчики. Оце порадуєш їх і їхню рідню, що вже давно оббиває ректорський поріг (М. Стельмах);
(2) Обби́ти / оббива́ти пі́р'я з кого, кому, на кому і без дод., зневажл. – покарати когось, примушуючи дотримуватися порядку, бути покірним і т. ін.; приборкати, побити когось.
– Не тинялись з транзисторами по парках до півночі! Бо одне й друге знало: не прийде вчасно додому, то дістане по м'якишу, – все пір'я з нього обіб'ю!.. А цього, бач, пальцем не торкни! (О. Гончар);
(3) Обби́ти / оббива́ти шку́ру на кому і без дод., зневажл. – дуже побити когось або погрожувати фізичною розправою.
Коли Мина оперіщив її [кобилу], вона у відповідь давай кидати задки .. Забризканий весь, шмагає [тварину] та лається: – Звірюга, сто бісів тобі в ребра!.. Шкуру обіб'ю! (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)