оббивати

ОББИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. ОББИ́ТИ, обі́б'ю́, обі́б'є́ш, док., що, чим, на чому.

1. Б'ючи по чому-небудь, відокремлювати від нього частини.

Муляр з кучі каменю відбирав потрібні йому шматки каміння, тіскою оббивав на ньому гострі кути (С. Чорнобривець);

// чим, об що, на чому і без дод. Очищати ударами, збивати з поверхні чогось які-небудь нашарування.

– Та хіба я барюся?.. – виправлявся наймит, оббиваючи мітлу об чобіт (Б. Грінченко);

Увесь екіпаж був на ногах .. Оббивали і обрубували кригу на бортах, .. палубах та щоглах (М. Трублаїні);

Вирвав [Глоба] у нього з рук пакунок, швидко кинув його на лаву шлюпки, каблуком оббив гострі черепашки (В. Собко).

2. Обтрушувати, обривати ударами (про плоди, листя, квітки і т. ін.).

Який же я вийшов звідти сердитий!.. Ішов дорогою, .. з придорожніх будяків квітки оббивав, а далі сів та й плакати став (Марко Вовчок);

Оббивати горіхи;

// Пошкоджуючи, викликати опадання, осипання.

– Калино моя, чом ти не цвіла? – Зима люта та й цвіт оббила, Тим я не цвіла! (з народної пісні);

Легенький морозець оббива лист з дерева (Панас Мирний);

// Вилущувати ударами, вимолочувати зерно, насіння (зі стручків, колосків і т. ін.).

Вона постелила ковдру, взяла від печі сухий сніп бобу, поклала й почала оббивати стручки (С. Чорнобривець).

3. Пошкоджувати ударами поверхню або краї чого-небудь.

Дощі осінні, завірюхи оббивали її [хату] і ніхто не мазав ран (А. Головко);

// Ранити ударами або зачіпаючи об що-небудь тверде (про людське тіло).

Турки .. По три рази в одно місто [місце] бідного невільника затинали, до костей козацькеє тіло молодецькеє оббивали (з думи);

Темар, оббиваючи собі пальці, швидко лагодив мотор (М. Трублаїні);

// перев. док., кому, рідко. Дуже побити; набити.

– Та цитьте, чортові сороки! – Юпитер грізно закричав: – Обом вам обіб'ю я щоки (І. Котляревський).

4. Прибиваючи, покривати поверхню чого-небудь певним матеріалом.

Молодиця шила, на заздрість другим, розкішний очіпок з шматини, якою пани оббивають стільці (М. Коцюбинський);

Ляля і тьотя Варя витерли його [ящик], оббили сукном та цератою, щоб не просочилася .. волога (О. Гончар);

Петру трохи підправив соху, оббив її мідною бляхою (М. Чабанівський).

◇ Оббива́ти / пооббива́ти каблуки́ див. каблу́к;

(1) Оббива́ти поро́ги:

а) (перев. у кого, чого, кому, чиї, де) постійно ходити, багато разів приходити до кого-небудь, кудись; часто бувати у когось, десь.

[Олена:] Не часто ви нам пороги оббиваєте (І. Франко);

– Я вашого сина не силувала мене брати; я до вас з хлібом з сіллю не ходила, порогів ваших не оббивала (І. Нечуй-Левицький);

Розрахунок був дуже простий: набридне людині пороги оббивати – поїде геть. Так воно й сталося (В. Канівець);

// настирливо з'являтися десь, турбувати когось.

– Що це таке повелося: кожен тобі лізе в квартиру. На роботі не відіб'єшся від них, та ще й тут пороги оббивають... (Іван Ле);

Обби́ти поро́ги.

Так Аткінс оббив пороги, аж клерки всі в гамі й гомі: Цей безпритульний Томмі – Дуже настирний Томмі; Голову всім морочить (М. Бажан);

// перебувати подовгу десь.

– Доки будемо оббивати тут чужі пороги, коли рідна земля чекає нас, своїх господарів! (Іван Ле);

Обчо́вгувати поро́ги, фам.

А що сама вона любила обчовгувати чужі пороги, то скоро вся вулиця, далі куток, потім і село знали (Є. Гуцало);

б) (кого, чого, кому, біля чого і без дод., чиї, де) багато разів звертатися до когось, кудись у якій-небудь справі, домагаючись її вирішення; просити когось, доводити щось.

– То так і ходитимеш, чужі пороги оббиватимеш. Воно ж тобі нічого – тільки чоботи топчеш, а другим – час гаєш (Панас Мирний);

– Ми щодня оббивали пороги у військкоматі. Настирливо, доки не набридло. І нас записали (Л. Дмитерко);

– Важко було дістати дозвіл на виставу. Понад місяць оббивали пороги панам цензорам (Я. Гримайло);

Ходити, клянчити, оббивати пороги не в характері Максима (І. Цюпа);

Так, поки дехто оббивав високі пороги, виходжуючи собі премії, Ліна Костенко взагалі мовчала, і це мовчання її було громадянськи значимішим за сотні декларативно-уславлювальних книжок (з газ.);

Оббива́ти порі́г.

Іван обурився: – Хай найкращі місця захоплюють мамині смоктунчики. Оце порадуєш їх і їхню рідню, що вже давно оббиває ректорський поріг (М. Стельмах);

(2) Обби́ти / оббива́ти пі́р'я з кого, кому, на кому і без дод., зневажл. – покарати когось, примушуючи дотримуватися порядку, бути покірним і т. ін.; приборкати, побити когось.

– Не тинялись з транзисторами по парках до півночі! Бо одне й друге знало: не прийде вчасно додому, то дістане по м'якишу, – все пір'я з нього обіб'ю!.. А цього, бач, пальцем не торкни! (О. Гончар);

(3) Обби́ти / оббива́ти шку́ру на кому і без дод., зневажл. – дуже побити когось або погрожувати фізичною розправою.

Коли Мина оперіщив її [кобилу], вона у відповідь давай кидати задки .. Забризканий весь, шмагає [тварину] та лається: – Звірюга, сто бісів тобі в ребра!.. Шкуру обіб'ю! (О. Гончар).