обвикати
ОБВИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБВИ́КНУТИ, ОБВИ́КТИ, кну, кнеш, док., розм.
1. Звикати до незнайомого місця, середовища і т. ін.; оббуватися, освоюватися.
– А важко, дядьку, у москалях? – спитав Назар Булат. .. – Попервах важкувато, а потім обвикнеш (П. Кочура);
// до чого і без дод. Призвичаюватися до чого-небудь незвичайного або неприємного.
Піп обвикав до темнуватого приміщення, шукав очима, де б зручніше сісти (Іван Ле);
// Звикнувши, позбуватися почуття остраху, боязні; переставати боятися.
Коли увели його у хату, то вона злякалася, як страховища якогось. Потім трохи обвикла; любувалася його мундиром, циновими ґудзиками (Панас Мирний).
2. перев. з інфін. Набувати певних навичок, уміння в чому-небудь; звикати.
Поки ще люди не обвикли переводити свою працю на гроші (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)