обвикатися
ОБВИКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОБВИ́КНУТИСЯ, ОБВИ́КТИСЯ, кнуся, кнешся, док., розм.
1. з чим і без дод. Призвичаюватися до незнайомого місця, середовища і т. ін.; оббуватися, освоюватися.
Були й такі [загони], що довгенько збиралися, згукувалися, обвикалися з лісом і небезпекою і аж тоді починали потикатися на шляхи, на станції (А. Хорунжий);
Слухає цей гомін Стасикова мати-переселенка, вона ще не зовсім обвиклася в цих краях (О. Гончар);
// Звикнувши, позбуватися почуття остраху, боязні; переставати боятися.
Сергій побрів .. під невисоку, обпалену біля кореня грушу-степівку .. На її вершечку чичекала сорока, але вона не тікала – обвиклась (Ю. Мушкетик).
2. Набувати певних навичок, уміння в чому-небудь; звикати.
В полоття втяглася Оленка, обвиклася (К. Гордієнко).
Словник української мови (СУМ-20)