обвикатися
ОБВИКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОБВИ́КНУТИСЯ і ОБВИ́КТИСЯ, кнуся, кнешся, док.
1. з чим і без додатка. Призвичаюватися до незнайомого місця, середовища і т. ін.; оббуватися, освоюватися.
Були й такі [загони], що довгенько збиралися, згукувалися, обвикалися з лісом і небезпекою і аж тоді починали потикатися на шляхи, на станції (Хор., Незакінч. політ, 1960, 67);
Слухає цей гомін Стасикова мати-переселенка, вона ще не зовсім обвиклася в цих краях (Гончар, Тронка, 1963, 148);
// Позбуватися почуття остраху, боязні; переставати боятися.
Сергій побрів.. під невисоку, обпалену біля кореня грушу-степівку,. На її вершечку чичекала сорока, але вона не тікала — обвиклась (Мушк., Чорний хліб, 1960, 5).
2. Набувати певних навичок, досвіду (у праці і т. ін.).
В полоття втяглася Оленка, обвиклася (Горд., II, 1959, 141).
Словник української мови (СУМ-11)