обвинувачувати
ОБВИНУВА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБВИНУВА́ТИТИ, а́чу, а́тиш, док.
1. кого, що у чому і без дод. Покладати вину на кого-небудь за щось; уважати кого-небудь винним; звинувачувати.
Бровко хоч і не обвинувачував Сагайдака у перевищенні своїх повноважень, але таке, хоч і безкорисливе, самочинство голові не сподобалось (С. Добровольський);
Так осудимо, так перекоренимо його, що йому й на думку не спадало таке робити, а ми .. його обвинуватимо (Г. Квітка-Основ'яненко);
// Висловлювати осуд за дії, вчинки, думки, які розцінюються як несправедливі, підступні, аморальні і т. ін.
Обличчя Гутбродта витяглось .. Його обвинувачували у нелояльності до фюрера (Ю. Бедзик);
Духовенство обвинувачувало його [Леонардо да Вінчі] в єрисі і чарівництві (з навч. літ.);
Вже перші уривки .. зворушили жовч моїх героїв характеру, моїх римлян, що обвинуватили мене .. в зневазі найсвятіших людських ідей (Леся Українка);
Чи думав хто з вас, що ця хусточка знову так несподівано з'явиться з Павликової кишені для того, щоб обвинуватити Павлика в хуліганському нападі на Олесю? (О. Донченко).
2. кого, що у чому і без дод., юр. Притягати до відповідальності і доводити чию-небудь вину в ході судового розслідування.
Хоч на суді і виявилося, що Грицько плів ті нісенітниці, тільки Грицька не обвинуватили (Панас Мирний).
3. юр. Виступати в ролі судового обвинувача або на стороні обвинувачення в судовому процесі.
[Орлюк:] Я не хочу, щоб ти була на суді. Не хочу, щоб ти обвинувачувала... (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)