обвітрений
ОБВІ́ТРЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до обві́трити.
Його бліда рука ставала ще білішою, коли він торкався нею засмаглого чола, обвітреного всіма вітрами Європи (О. Ільченко);
Ввійшов [посланець], як грім, обвітрений з дороги. Віддав чолом (Л. Костенко).
2. у знач. прикм. Сухий, пошерхлий, потрісканий.
Обвітрені руки на веслах, а весла – як крила в блакиті (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)