оберега
ОБЕРЕ́ГА, и, ж.
1. Те саме, що обері́г.
Хрестик той кропили свяченою водою й закосичували паперовою ружею. Це була як оберега, що стерегла подвір'я від нечистої сили (Р. Федорів);
Золоті ворота стали в поемі не тільки символом святої обереги землі Руської, а й гостинно відкритими дверима для людей добрих (з наук.-попул. літ.).
2. заст. Запобігання.
Це найкраща оберега для худоби (Сл. Б. Грінченка).
3. заст. Пересторога.
У цьому невеликому образі, в його чорноті, в нахмуреності забрудненій мовби таїлася наша осторога та оберега (Р. Федорів).
Словник української мови (СУМ-20)