обижати
ОБИЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБИ́ДИТИ, джу, диш, док., розм., кого, рідко.
1. Те саме, що обража́ти.
Іван .. взагалі нікого не обижав, але вмів чемними словами заїхати в самі печінки (Л. Мартович);
Оксану вже починало гнітити мовчання це. І жаль було подругу: отак обидила її нізащо (А. Головко).
2. Те саме, що кри́вдити.
Горенько в світі жити, що всяк обижає (П. Чубинський);
Мати йде на роботу вранці і щоразу наказує: – Дивися ж, Денисе, не обижай Настусю, вона маленька (О. Копиленко);
– Не ходи туди, синку, – каже [мати], – на вечорницях збираються самі п'яниці та розбишаки; там тебе обидять, віку тобі збавлять (О. Стороженко).
Словник української мови (СУМ-20)