обколупаний
ОБКОЛУ́ПАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до обколупа́ти.
Сама ж стіна, при якій сконала жінка, була вся, на віддалі простягнутої руки, обколупана (В. Барка).
2. у знач. прикм. Який обсипався, обліз (про верхній шар чогось).
На замазаній стіні темніли чорні плями, місцями червоніла цегла з-під обколупаної глини (І. Нечуй-Левицький);
// Який частково або повністю втратив верхній шар, штукатурку (про стіну, будівлю).
Дім стояв обколупаний, з побитими шибками (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)