облипати
ОБЛИПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБЛИ́ПНУТИ, ну, неш, док.
1. чим. Покриватися з усіх боків чим-небудь липким, клейким.
Обітріть її губи: грязюкою Покалялись, облипли вони (П. Грабовський);
Я відбувся тим, що права моя нога геть вище колін облипла грязюкою (Олесь Досвітній).
2. кого, що і без дод. Покриваючи собою, приставати, прилипати до кого-, чого-небудь.
Малуші здалося, що потрапила вона в якесь павутиння, хоче його порвати, скидає з себе, а воно облипає, обсотує її все міцніше й міцніше (С. Скляренко).
3. кого, що, на кому – чому, перен. Щільно облягати, обтягати (про одяг).
Офіцер .. чистий, вимитий, причесаний, у лайкових рукавичках, які щільно облипали сухощаві руки (Григорій Тютюнник);
// Прилипаючи до когось, чогось, охоплювати собою кого-, що-небудь.
Дівоча постать нечутно шаснула до Лукії в садок .. у мокрій, що аж тіло облипала, одежі (О. Гончар);
Мокрий увесь [Сашко], так на ньому й облипла одежа (А. Головко);
Білизна закривавлена облипла на мені (В. Сосюра);
Мокра .. сорочка облипла його могутнє тіло (М. Коцюбинський).
4. кого, що, перен., розм. Насівши великою масою, покривати собою поверхню чого-небудь (про комах, птахів); обсідати.
Облипала [мошкара] напружені обличчя, нахабно лізла в очі (О. Гончар);
Та не кружать вже [круки], не грають – Спочивають, Всі дороги попід гори Облипають (П. Усенко);
Денце макітри облипли мухи (М. Коцюбинський);
// чим. Покриватися (великою масою комах, птахів).
Верх її [арки] ґавами густо облип! (С. Олійник).
5. кого, що, перен., розм. Щільно обступати з усіх боків; оточувати.
Юрмилися навколо козаки, облипали кобзаря (З. Тулуб).
6. що, перен., розм. Густо розміщуючись, покривати собою дерева, кущі (про цвіт, плоди).
Ягоди облипали гілля;
// чим. Рясно покриватися (плодами).
Кущі винограду облипли блідо-зеленими кетягами (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)