обман
ОБМА́Н, у, ч.
1. Неправдиві слова, вчинки, дії і т. ін.
Втекти, вирватись звідси [зі спецшколи] – ось його найжагучіша потайна мета, і задля неї він не зупиниться ні перед чим, ні перед яким обманом, піде на лестощі, на хитрощі, на будь-яке крутійство (О. Гончар);
Давно люди зрозуміли, що багатство можна нажити двома способами: або творити його своєю працею, або відібрати його силою, обманом в інших (із журн.);
– Я хочу одного: спокійного, чистого життя, щоб не було ні обману, ні бруду, ні несподіванок (В. Собко);
// Невідповідність істині; те, чого немає насправді; брехня.
[Нартал:] Я сам себе дурив, що їх [ворогів] люблю .. Але ж обманом неба не здобути (Леся Українка).
2. чого, який. Хибне сприйняття дійсності, зумовлене неправильним, викривленим відображенням її органами чуття; омана.
Десь і зараз далеко з берега ніби чується пісня – ні, тільки вчувається. Коники сюркочуть – ні, тільки обман слуху... (О. Гончар);
Переглядає [поет газету] за порядком, І враз – чи це обман очей? (Д. Павличко).
(1) Опти́чний обма́н:
а) хибне зорове враження від чого-небудь; обман зору.
– Де була бура пустеля – рівна якась смужечка лягла... Оптичний обман чи, може, й там .. є більш-менш розумні істоти? (О. Гончар);
б) про що-небудь несправжнє, нереальне, ілюзорне.
Все тут якесь несправжнє, химерне, все на оптичних обманах. Щоб щось з'ясувати, Дьяконову знов і знов доводиться звертатись до Оленчука (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)