обрезклий
ОБРЕ́ЗКЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до обре́зкнути.
2. у знач. прикм. Набряклий, опухлий, повний (про тіло, обличчя); брезклий.
Лице господаря віддзеркалювало багато страждань .. Воно стало обрезкле, повне (В. Гжицький);
// Який має набрякле, повне тіло, обличчя.
Всі вони [подружки] свіженькі, рум'яненькі.., зграбненькі, .. а вона спотворена передродовими плямами, обрезкла, неповоротка (Ірина Вільде);
Сам [Кабашний] досліджує життя на причілку, насуплений, обрезклий (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)