обрезклий
ОБРЕ́ЗКЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до обре́зкнути.
Всі вони [подружки] свіженькі, рум’яненькі.., зграбненькі, .. а вона спотворена передродовими плямами, обрезкла, неповоротка (Вільде, Сестри.., 1958, 103);
Сам [Кабашний] досліджує життя на причілку, насуплений, обрезклий (Гончар, Таврія, 1952, 36);
// У знач. прикм.
Лице господаря віддзеркалювало багато страждань.. Воно стало обрезкле, повне (Гжицький, Вел. надії, 1963, 215).
Словник української мови (СУМ-11)