обрив
ОБРИ́В, у, ч.
1. Дія за знач. обрива́ти¹ 2 і стан за знач. обрива́тися¹ 2, 4.
– Я взявся усунути обрив, не вимикаючи струму (О. Гончар);
Віталій стояв і дивився, як Жорка Мацкевич .. виясняв, де стався обрив електромережі (І. Муратов).
2. перев. мн. Обірваний шматок чого-небудь (пряжі, мотузки і т. ін.); обривок.
Чимало обривів віскозної і капронової нитки накопичується в перемотувальних і текстильних цехах (з газ.).
3. Місце, де обірвано що-небудь (нитка, дріт і т. ін.).
Телефоніст, тримаючись рукою за провід, проповз назад до села шукати обрив (М. Трублаїні).
4. Місце, де круто спадає поверхня землі внаслідок обвалу і т. ін.; круча.
Іду я тихою ходою, Дивлюсь – аж он передо мною, Неначе ди́ва виринають, Із хмари тихо виступають Обрив високий, гай, байрак (Т. Шевченко);
Марусі було невесело. Чужа всім, віддалялася, сідала над обривом скелі і думала (Г. Хоткевич);
Кінець льодовика являв собою стрімкий обрив висотою в 10 метрів з прозоро-голубого льоду (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)