обрив
ОБРИ́В, у, ч.
1. Дія і стан за знач. обрива́ти¹ 2 і обрива́тися¹2, 4.
— Я взявся усунути обрив, не вимикаючи струму (Гончар, III, 1959, 281);
Віталій стояв і дивився, як Жорка Мацкевич.. виясняв, де стався обрив електромережі (Мур., Свіже повітря.., 1962, 124).
2. перев. мн. Обірваний шматок чого-небудь (пряжі, мотузки і т. ін.); обривок.
Чимало обривів віскозної і капронової нитки накопичується в перемотувальних і текстильних цехах (Роб. газ., 21.VII 1964, 2).
3. Місце, де обірвано що-небудь (нитка, дріт і т. ін.).
Телефоніст, тримаючись рукою за провід, проповз назад до села шукати обрив (Трубл., І, 1955, 43).
4. Місце, де круто спадає поверхня землі внаслідок обвалу і т. ін.; круча.
Іду я тихою ходою, Дивлюсь — аж он передо мною, Неначе ди́ва виринають, Із хмари тихо виступають Обрив високий, гай, байрак (Шевч., II, 1963, 41);
Марусі було невесело. Чужа всім, віддалялася, сідала над обривом скелі і думала (Хотк., II, 1966, 202);
Кінець льодовика являв собою стрімкий обрив висотою в 10 метрів з прозоро-голубого льоду (Видатні геогр. відкр.., 1955, 17).
Словник української мови (СУМ-11)