обрубаний
ОБРУ́БАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до обруба́ти.
Половина лісу вже пішла на сахарні, а друга половина, наче по шнурку обрубана, стояла в пишній красі (І. Нечуй-Левицький);
// у знач. прикм.
В панічному безладді – з обрубаними кінцями, з поріділими командами – судна інтервентів покидали порт (О. Гончар);
Куцим називають навіть чорта, а ще – тварин з коротким або обрубаним хвостом (із журн.);
Деякі майстри розколювали клинами ялину на дві половини, .. клали в стіни обрубаними частинами до середини хати (з наук.-попул. літ.).
2. у знач. прикм., перен. Те саме, що обру́бкуватий.
Йому було за добрих сорок. Обличчя кругле, рожеве .. Ніс широкий, обрубаний (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)