обрубувати
ОБРУ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБРУБА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що.
1. Відокремлювати щось від чого-небудь ударами гострого знаряддя; відтинати, відрубувати.
Він сікачем обрубує стигліші голови соняшників, залишаючи на понівечених стеблах непасинковані кружелятка молодого цвіту (М. Стельмах);
Погані половці їх спіймали, Гострими шаблями крила обрубали (Панас Мирний);
// Укорочувати, відтинаючи частину, кінець чого-небудь ударом гострого знаряддя.
Марсові [собаці] обрубали хвіст і підрізали вуха (О. Іваненко);
// Очищати дерево від гілок, сучків.
Починається цюкання, велетня [дерево] обрубують з галуззя (І. Франко);
Андрій обрубав невеличку берізку, витесав кілка (М. Трублаїні).
2. Ударами гострого знаряддя порушувати цілість чого-небудь; розрубувати, перерубувати.
* Образно. Старий Рошкевич звів з ним остаточні рахунки, .. обрубав і ті ніжні пута, що зв'язували його з минулим (П. Колесник).
3. Знімати ударами гострого знаряддя зайвий матеріал (метал, дерево і т. ін.), обробляючи заготовку.
Богдан теше потроху колодку, щось обрубує, щось залишає і, врешті, береться за струг (Ю. Яновський);
В лещатах листову заготовку затискують .. так, щоб верхні грані губок лещат розмістились на рівні лінії, по якій необхідно обрубати заготовку (з навч. літ.).
4. Збивати, зсікати ударами гострого знаряддя з поверхні шар чого-небудь.
Увесь екіпаж був на ногах. Як тільки могли, оббивали і обрубували кригу на бортах.., палубах та щоглах (М. Трублаїні).
Словник української мови (СУМ-20)