обсмалювати
ОБСМА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБСМАЛИ́ТИ, малю́, ма́лиш, док.
1. що. Пошкоджувати вогнем поверхню або краї чого-небудь.
Скажений захотів Огонь поцілувать, І тільки що простяг своє в багаття рило, А полум'я його дощенту обсмалило (Є. Гребінка);
Стрибали всі. І, обсмаливши п'яти, грек розігнався, щоб стрибнути вп'яте (Л. Костенко);
// Пошкоджувати вогнем що-небудь на комусь, чомусь.
Вони бігли слідом за вогнем, проривалися крізь полум'я, обсмалюючи волосся, вії (В. Кучер);
Огнями зорі палять, Мені бороду обсмалять (Л. Глібов);
// Очищати за допомогою вогню, диму від шерсті, решток пір'я і т. ін.
Закололи, значить, того кабана.., обсмалили, пошкребли (Остап Вишня);
Він мовчки дрохву тую патрати став. Обпатрав її, обсмалив на димку... (І. Нехода).
2. кого, що. Завдавати опіків, болю вогнем або чим-небудь гарячим.
Вогонь і дим обсмалювали йому обличчя (Н. Рибак);
// безос.
Солдатові тільки обсмалило потилицю (О. Гончар);
* Образно. – Ой, важко стояти близько коло начальства! .. І обсмалить тебе огнем, і обпалить (І. Нечуй-Левицький).
3. кого, що. Обвітрювати, висушувати шкіру, роблячи її смаглявою, темною (про дію сонячного проміння й вітру).
Лице обсмалив гарячий .. вітровій (Ю. Смолич);
За перший день усіх обсмалило гаряче, з степовим вітерцем сонце (Д. Бедзик).
Словник української мови (СУМ-20)