обурюватися
ОБУ́РЮВАТИСЯ¹, ююся, юєшся, недок., ОБУ́РИТИСЯ, рюся, ришся, док.
1. на кого і без дод. Виражати почуття гніву, незадоволення, роздратування.
Маруся хвилювалася, обурювалася, але о. Василя розворушити було неможливо (Г. Хоткевич);
В душі Михайло часто обурювався на батька, повставав проти його залізної волі, але корився йому (М. Томчаній);
Іван Орлюк так обурився, що аж стіл .. затріщав під ударом його кулака (О. Довженко).
2. заст. Збуджуватися, хвилюватися.
Обурився ворог; хтось крикнув: – Пали! (М. Старицький).
ОБУ́РЮВАТИСЯ², юється, недок., ОБУ́РИТИСЯ, риться, док., рідко, на кого – що і без дод.
Обвалюватися, обрушуватися.
Перед очима виростали якісь високі стіни, страхітні скелі – мертві, страшні. Здавалось – ось-ось зразу обуряться на нас, задавлять (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)