обурюватися
ОБУ́РЮВАТИСЯ¹ , ююся, юєшся, недок., ОБУ́РИТИСЯ, рюся, ришся, док.
1. Виражати почуття гніву, незадоволення, роздратування.
Маруся хвилювалася, обурювалася, але о. Василя розворушити було неможливо (Хотк., II, 1966, 61);
В душі Михайло часто обурювався на батька, повставав проти його залізної волі, але корився йому (Томч., Жменяки, 1967, 19);
Іван Орлюк так обурився, що аж стіл.. затріщав під ударом його кулака (Довж., І, 1958, 284).
2. заст. Збуджуватися, хвилюватися.
Обурився ворог; хтось крикнув: — Пали! (Стар., Поет. тв., 1958, 225).
ОБУ́РЮВАТИСЯ², ююся, юєшся, недок., ОБУ́РИТИСЯ, рюся, ришся, док., діал. Обвалюватися, обрушуватися.
Перед очима виростали якісь високі стіни, страхітні скелі — мертві, страшні. Здавалось — ось-ось зразу обуряться на нас, задавлять (Вас., І, 1959, 310).
Словник української мови (СУМ-11)