обурювати

ОБУ́РЮВАТИ¹, юю, юєш, недок., ОБУ́РИТИ, рю, риш, док., кого.

1. Виклика́ти почуття гніву, незадоволення, роздратування.

Це просто обурює, що одна людина робить за всіх (М. Коцюбинський);

Я тепер огризаюсь на зачіпки сеї статті, бо вони мене обурили не тільки з особистого погляду (Леся Українка);

Не одного тебе обурює, що рука невігласа зважується посягти на це мистецьке творіння (О. Гончар);

Самий факт арешту Кузнецова гайдамацьким патрулем .. обурив Саранчука .. не менше, як і Бондаренка (А. Головко).

2. що, заст. Збуджувати, запалювати.

Як вихор, літа Джеджалій І словом обурює лави (М. Старицький);

// Підбурювати.

Ще скажуть: ходжу, щоб громаду проти стражника обурювати (Панас Мирний).

ОБУ́РЮВАТИ², юю, юєш, недок., ОБУ́РИТИ, рю, риш, док., що, рідко.

Обвалювати, обрушувати;

// безос.

Коли ж приходили раби володарям на струнах грати, серця не тисло від журби і не обурювало ґрати (В. Сосюра).

Значення в інших словниках

1. обурювати — обу́рювати 1 дієслово недоконаного виду виклика́ти почуття гніву обу́рювати 2 дієслово недоконаного виду обвалювати діал.  Орфографічний словник української мови
2. обурювати — Сердити|ся|, гнівати|ся|, б. з. збурювати|ся|, запалювати|ся|; (- стіни) обвалювати|ся|; тлк. ОБУРЮВАТИ, (проти) підбурювати.  Словник синонімів Караванського
3. обурювати — I -юю, -юєш, недок., обурити, -рю, -риш, док., перех. 1》 Викликати почуття гніву, невдоволення, роздратування. 2》 заст. Збуджувати, запалювати. || Підбурювати. II -юю, -юєш, недок., обурити, -рю, -риш, док., перех., діал. Обвалювати, обрушувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. обурювати — ПІДБУ́РЮВАТИ (спонукати когось до певних дій, вчинків, перев. недозволених, злочинних тощо), ЗБУ́РЮВАТИ, ПІДБИВА́ТИ, ПІДВО́ДИТИ, ПРОВОКУВА́ТИ, НАПРАВЛЯ́ТИ розм., ПІДГВИ́НЧУВАТИ розм., ПІДДРО́ЧУВАТИ розм., НАДРО́ЧУВАТИ розм., ПІД'ЮДЖУВАТИ розм.  Словник синонімів української мови
5. обурювати — ОБУ́РЮВАТИ¹, юю, юєш, недок., ОБУ́РИТИ, рю, риш, док., перех. 1. Виклика́ти почуття гніву, незадоволення, роздратування. Це просто обурює, що одна людина робить за всіх (Коцюб., III, 1956, 309); Іноді..  Словник української мови в 11 томах
6. обурювати — Обурювати, -рюю, -єш сов. в. обурити, -рю, -риш, гл. 1) Обрушивать, обрушить. Аж гидко дивитись на панський двір: штахети обурені, хати облуплені, тини теж повалились. О. 1862. V. 109. Стола і ослона не було, обурені лавки лежали долі. О. 1862. VII. 31. 2) Возмутить, возбудить негодованіе.  Словник української мови Грінченка