обімлівати
ОБІМЛІВА́ТИ і рідко ОБОМЛІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБІМЛІ́ТИ і рідко ОБОМЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм.
1. Слабнути до втрати свідомості під впливом якого-небудь сильного почуття.
Слідом за нею вийшли Павло з Катрею, і Оленка мало не обімліла (В. Кучер);
// Завмирати на якусь мить від чого-небудь несподіваного (переляку, здивування і т. ін.).
Бурсаки глянули туди й обімліли .. У кімнату всунули, ніби з шпиталю повиходивши.., побиті звечора каменотеси (С. Васильченко);
Глянув [Матвій] на свою скриньку – і обімлів. Ні сліду від неї (Мирослав Ірчан);
Усі так і глянули на греблю. Та й обімліли: з горба вниз до греблі галопом неслись козаки (А. Головко);
Дивляться дівчата, аж на Туровій Кручі князь на сивому коні. Так і обомліли (П. Куліш).
2. Втрачати здатність рухатися; терпнути, клякнути (про частини тіла).
Ноги обімліли.
Словник української мови (СУМ-20)