ов
ОВ, виг., розм.
Уживається для вираження здивування, захоплення і т. ін.
[Килина:] Ов! дядьку Леве! то ви-те вдома? (Леся Українка);
– Знаєш, Марку, не ті тепер люди, що перше. І в нас була забастовка. – Ов! (М. Коцюбинський);
Мотор – машина дуже мудра. Ов, черговий електрик мусить знати її норов та й уміти з нею поводитись (С. Чорнобривець).
Словник української мови (СУМ-20)