одвірок
ОДВІ́РОК, рка, ч.
1. Боковий або верхній брус рами дверей.
Наймичка у порогу Вхопилась руками За одвірок, та й зомліла (Т. Шевченко);
Увійшов знадвору Василь. Став на порозі на весь зріст, аж чубом одвірка черкнув (Ірина Вільде).
2. тільки мн. Рама дверей.
У сінешні двері хтось як застука, – аж одвірки затряслися! (Панас Мирний);
Антін зігнувся, щоб не зачепитися лобом об одвірки (С. Чорнобривець);
Людям не сиділось, а більше всіх кортіло Гната, що спав і бачив рублену хату з поцяцькованими одвірками (Грицько Григоренко).
Словник української мови (СУМ-20)