одержимий
ОДЕРЖИ́МИЙ, а, е.
1. Охоплений яким-небудь почуттям, ідеєю, пристрастю, настроєм і т. ін.
Окрім сих людей, одержимих mania grаndіоsа, єсть ще багато людей, що мають, здається, за принцип речення: “Куди кобила, туди й лоша” (Леся Українка);
Одержимому манією дворянства шляхтичу Карпенко-Карий протиставляє передусім людину з низів, наймита Омелька (з навч. літ.).
2. у знач. ім. одержи́мий, мого, ч.; одержи́ма, мої, ж., заст. Причинна, божевільна людина.
Нащо прийняв він [Мессія] олію і тії гарячії сльози, що застилали розширений погляд отій одержимій..? (Леся Українка);
* У порівн. Задихався.., кров чуріла, .. – а він усе гнав, гнав і гнав, як одержимий, наче хотів від смерті втечи [втекти] (Г. Хоткевич);
– Ой! – тільки й спромоглась вимовити [Маринка] і кинулась до чоловіка, як одержима (А. Іщук);
Буває, ніби одержимий, Враз прокидаєшся вночі, Наплинуть думи, з ними рими, Неначе журавлів ключі (П. Дорошко).
3. у знач. ім. одержи́мий, мого, ч.; одержи́ма, мої, ж. Той, хто до самозабуття чимось захоплений, закоханий у яку-небудь справу.
Кіно вимагає величезної працелюбності і працелюбності не тільки на зйомці, а в усьому розумному процесі створення картини. Кіно – мистецтво “одержимих” (О. Довженко).
◇ (1) Одержи́мий [злим] ду́хом, заст. – психічно хворий.
Вони [селяни] оповіли, що привезли хворого, одержимого злим духом (М. Коцюбинський);
Далі отець Серафим сам охоче пояснював, як він лікує людей, одержимих злими духами (В. Шкляр).
Словник української мови (СУМ-20)