одиначка
ОДИНА́ЧКА, и, ж.
1. Жін. до одина́к 1, 2.
Одиначка без матері, хоч і без земельки, та сама собі господиня! (Іван Ле);
Поясніть, що це воно таке – син одиначки? Що це, коли батька ні разу й у вічі не бачив! (О. Гончар);
* Образно. В просвіті хмар засвітилося рідке сонячне проміння.., запалило вкриту багрянцем пожовклого листя грушу-одиначку, що розкохалася за клунею комірника Зосима Бабури (В. Логвиненко).
2. розм. Єдина дочка.
А Ганна була, як і вона, удова, мала собі дочку-одиначку, звали Химою (Марко Вовчок);
Вона була в них одиначка, тож родичі були певні, що ще лучиться їй якийсь королевич (Л. Мартович);
Де ж ти бачила, щоб батько з матір'ю не постарались для одиначки (Є. Гуцало).
Словник української мови (СУМ-20)