однаково
ОДНА́КОВО.
1. Присл. до одна́ковий.
Далі за Каневом і гори, й долини однаково вкриті густим лісом (І. Нечуй-Левицький);
В чинбарському ремеслі, де все робиться на око і нюх, пофортунило Супруну: йому однаково добряче вдавалися білі і чорні юхти (М. Стельмах);
// у знач. пред. Байдуже, дарма.
Можливо, що тюрк інакше зрозумів його пояснення. Та чужинцеві було однаково (Олесь Досвітній).
2. присл. Все одно, все-таки.
Що хочете, То те і робіте: Чи голосно зневажайте, Чи нишком хваліте Мої думи, – однаково Не вернуться знову Літа мої молодії, Веселеє слово Не вернеться... (Т. Шевченко);
На землі була вже ніч, але однаково, виходячи з катакомб, першої хвилини треба було замружуватись (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)