однаково
ОДНА́КОВО.
1. Присл. до одна́ковий.
Далі за Каневом і гори, й долини однаково вкриті густим лісом (Н.-Лев., II, 1956, 387);
В чинбарському ремеслі, де все робиться на око і нюх, пофортунило Супруну: йому однаково добряче вдавалися білі і чорні юхти (Стельмах, II, 1962, 114);
// у знач. присудк. сл. Байдуже, дарма.
Можливо, що тюрк інакше зрозумів його пояснення. Та чужинцеві було однаково (Досв., Гюлле, 1961, 28).
2. присл. Все одно, все-таки.
Що хочете, То те і робіте: Чи голосно зневажайте, Чи нишком хваліте Мої думи, — однаково Не вернуться знову Літа мої молодії, Веселеє слово Не вернеться… (Шевч., І, 1963, 352);
На землі була вже ніч, але однаково, виходячи з катакомб, першої хвилини треба було замружуватись (Смолич, Світанок.., 1953, 337).
Словник української мови (СУМ-11)