одначе
ОДНА́ЧЕ, спол., розм.
1. Уживається для вираження протиставного зв'язку між сурядними реченнями або однорідними членами речення; але, проте, однак.
[Маруся:] Ти мене жалієш? Ти так багата щастям, що й мені хочеш частину його уділити? Дурна, дурна!.. Одначе дурному та ледачому завжди щастить!.. (М. Кропивницький);
Довкола неї було пусто, .. з колиби одначе курився дим – знак, що там сидить хтось живий (І. Франко);
Я бився, як скажений вовк; одначе Мене зв'язали й повезли в Немирів (М. Костомаров);
Плачинда недолюблює Давида, одначе терпить його (М. Стельмах);
// Уживається при протиставленні головного речення підрядному допустовому.
У полі Орачі на ярину орали, І Муха там була, І хоч її непрохану ганяли, Одначе крадькома і їла, і пила (Л. Глібов).
2. у знач. вставн. сл. Все ж, все ж таки, все-таки.
Одначе, невважаючи на тяжкі умови життя.., я завжди був великим оптимістом (М. Коцюбинський);
Незважаючи на обстріл, колона уперто, верства за верствою рухається далі. Одначе, що то за тривога знялася попереду? (О. Гончар).
3. у знач. виг. Уживається при вираженні здивування, невдоволення, обурення і т. ін.
– Одначе, – зараз же встряв у розмову красивий доцент, розгортаючи справу вступника.., – ви робите поспішний висновок (Григорій Тютюнник);
[Ярчук:] Чаю. Фруктів. [Булава:] Слухаю. (Виходить). [Наталя:] Одначе, у вас дисципліна (І. Микитенко).
Словник української мови (СУМ-20)