озвірілий

ОЗВІРІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. до озвірі́ти.

Озвірілих від голоду й ненависті недоростків насилу розчепили; викинуто їх з Києва (П. Загребельний);

Вона вже йти не могла, сиділа, обхопивши вербу руками, і озвірілими від болю очима благально дивилася на свого рятівника (Григорій Тютюнник);

Серед п'яниць, рабів похилих, Неситих скнар, важких тупиць І душ, у панстві озвірілих, Серед шакалів і лисиць – Не жив я вільно, а таївся (Микола Чернявський).

2. у знач. прикм. Дуже розгніваний, розсерджений; розлючений.

Б'є озвірілий солдат коня (О. Довженко);

// Який виражає звірячу лють, злобу (про обличчя, очі).

Гайдук навідлі свиснув клинком і з озвірілим лицем звівся над сідлом (П. Панч);

Сплеснувся вогонь в озвірілих очах [князя], Ой очі, суворо-блискаві... І в тую ж хвилину на лезо меча Лягли візерунки криваві (Н. Забіла).

3. у знач. прикм. Який втратив людську подобу, став схожий на звіра.

Померзлі, мокрі, озвірілі.., В багні, в якімсь липучім зіллі, Ми повертались до села... (М. Рильський).

Значення в інших словниках

1. озвірілий — озвірі́лий 1 дієприкметник від: озвіри́ти озвірі́лий 2 прикметник розлючений  Орфографічний словник української мови
2. озвірілий — див. жорстокий  Словник синонімів Вусика
3. озвірілий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до озвіріти. 2》 у знач. прикм. Дуже розгніваний, розсерджений; розлючений. || Який виражає звірячу лють, злобу (про обличчя, очі). 3》 у знач. прикм. Який втратив людську подобу, став схожий на звіра.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. озвірілий — ЛЮ́ТИЙ (дуже сердитий), ЗЛЮ́ЩИЙ, ЗАТЯ́ТИЙ, ЗАКЛЯ́ТИЙ, РОЗДРАТО́ВАНИЙ, РОЗЛЮ́ЧЕНИЙ, РОЗЛЮТО́ВАНИЙ, РОЗ'Я́ТРЕНИЙ, Я́РИЙ, РОЗ'Я́РЕНИЙ (який утратив самовладання, досяг крайньої люті), РОЗ'ЯРІ́ЛИЙ, ОЗВІРІ́ЛИЙ, РОЗ'Ю́ШЕНИЙ розм., Я́РОСЛИВИЙ розм.  Словник синонімів української мови
5. озвірілий — ОЗВІРІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до озвірі́ти. — Бандерівці вже такі були озвірілі, що брат убивав брата, син — батька, батько — сина (Мельн., Коли кров..  Словник української мови в 11 томах