озвірілий

озвірі́лий

-а, -е.

1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до озвіріти.

2》 у знач. прикм. Дуже розгніваний, розсерджений; розлючений.

|| Який виражає звірячу лють, злобу (про обличчя, очі).

3》 у знач. прикм. Який втратив людську подобу, став схожий на звіра.

Значення в інших словниках

1. озвірілий — озвірі́лий 1 дієприкметник від: озвіри́ти озвірі́лий 2 прикметник розлючений  Орфографічний словник української мови
2. озвірілий — див. жорстокий  Словник синонімів Вусика
3. озвірілий — ОЗВІРІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. до озвірі́ти. Озвірілих від голоду й ненависті недоростків насилу розчепили; викинуто їх з Києва (П.  Словник української мови у 20 томах
4. озвірілий — ЛЮ́ТИЙ (дуже сердитий), ЗЛЮ́ЩИЙ, ЗАТЯ́ТИЙ, ЗАКЛЯ́ТИЙ, РОЗДРАТО́ВАНИЙ, РОЗЛЮ́ЧЕНИЙ, РОЗЛЮТО́ВАНИЙ, РОЗ'Я́ТРЕНИЙ, Я́РИЙ, РОЗ'Я́РЕНИЙ (який утратив самовладання, досяг крайньої люті), РОЗ'ЯРІ́ЛИЙ, ОЗВІРІ́ЛИЙ, РОЗ'Ю́ШЕНИЙ розм., Я́РОСЛИВИЙ розм.  Словник синонімів української мови
5. озвірілий — ОЗВІРІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до озвірі́ти. — Бандерівці вже такі були озвірілі, що брат убивав брата, син — батька, батько — сина (Мельн., Коли кров..  Словник української мови в 11 томах