озвірювати
ОЗВІ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОЗВІ́РИТИ, рю, риш, док., кого, розм.
1. Робити кого-небудь жорстоким, лютим, подібним до звіра.
[Антось:] А боротьба озвірює людей... Ніхто, ніхто не хоче зрозуміти, .. Що русин, лях повинні побрататись (М. Старицький).
2. Дуже гнівити, сердити; розлючувати.
Ми думали, що биття озвірить учителя, розсердить, розлютить його (І. Франко);
// рідко. Вороже настроювати проти кого-небудь.
[Віталій:] Яка ж зла личина тебе озвірила так проти мене? Що я таке зробив тобі, що ти негадано-неждано від мене одвернувся?.. (І. Карпенко-Карий).
Словник української мови (СУМ-20)