озвірювати

ОЗВІ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОЗВІ́РИТИ, рю, риш, док., перех., розм.

1. Робити кого-небудь жорстоким, лютим, подібним до звіра.

[Антось:] А боротьба озвірює людей… Ніхто, ніхто не хоче зрозуміти, Що піп і ксьондз для себе сварять нас, Що русин, лях повинні побрататись (Стар., Вибр., 1959, 494).

2. Дуже гнівити, сердити; розлючувати.

Ми думали, що биття озвірить учителя, розсердить, розлютить його (Фр., IV, 1950, 223);

// рідко. Вороже настроювати проти кого-небудь.

[Віталій:] Яка ж зла личина тебе озвірила так проти мене? Що я таке зробив тобі, що ти негадано-неждано від мене одвернувся?.. (К.-Карий, II, 1960, 202).

Значення в інших словниках

1. озвірювати — озві́рювати дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. озвірювати — -юю, -юєш, недок., озвірити, -рю, -риш, док., перех., розм. 1》 Робити кого-небудь жорстоким, лютим, подібним до звіра. 2》 Дуже гнівити, сердити; розлючувати. || рідко. Вороже настроювати проти кого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. озвірювати — ОЗВІ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОЗВІ́РИТИ, рю, риш, док., кого, розм. 1. Робити кого-небудь жорстоким, лютим, подібним до звіра. [Антось:] А боротьба озвірює людей... Ніхто, ніхто не хоче зрозуміти, .. Що русин, лях повинні побрататись (М. Старицький).  Словник української мови у 20 томах
4. озвірювати — ЛЮТИ́ТИ (дуже сердити, доводити до крайнього гніву), РОЗЛЮ́ЧУВАТИ, РОЗЛЮТО́ВУВАТИ, РОЗ'ЯРЯ́ТИ, ОЗВІ́РЮВАТИ розм., БІСИ́ТИ розм. рідше. — Док.: розлютува́ти, розлюти́ти, роз'ю́ши́ти, роз'яри́ти, озві́рити, збіси́ти, осатани́ти розм. рідше.  Словник синонімів української мови